Історія Християнства в Україні

У 988 році князь Володимир Великий запровадив християнство в його східному (візантійсько-слов'янському) обряді як державну релігію Київської Русі. Це сталося перед тим, як великий церковний розкол 1054 року розділив християнський Схід і Захід. Київська Церква успадкувала традиції візантійського Сходу і була частиною Константинопольського патріархату. Проте, ця Церква також залишалася у повній сопричасній єдності із латинським Заходом і його патріархом. Незважаючи на те, що між Константинополем та Римом існували суперечки, Київські патріархи намагалися зберегти християнську єдність. Посланці з Русі брали участь у соборах західної Церкви в Ліоні (1245р.) та Констанці (1418р.). Сам київський митрополит Ісидор був одним із ініціаторів Флорентійської унії(1439р., "унія" - союз). Київській Церкві був кинутий виклик з боку протестантської Реформації та посттридентійського католицизму. Водночас вона переживала серйозну внутрішню кризу. Внаслідок тяжких обставин на Україні Синод приймає рішення перейти під юрисдикцію Римського престолу, забезпечивши при цьому збереження традиційної східної обрядовості та власної Церковної і етно-культурної самобутності українського населення. Таку модель Церковної єдності було утверджено на соборі 1596 року в Бересті, від якого й починається інституційне існування нашої Церкви на Україні. Першим митрополитом став Михайло Рогоза, людина спокійної вдачі,вп ливав посланнями, роз'ясненням, та власним прикладом свого чесного і скромного життя. Унію прийняли: Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пинська, Луцька, Холмська і Полоцька єпархії. Загально кажучи, таким чином, наша Церква помалу виривається з цупких обіймів візантійського патріархату і створює власну орієнтацію. Московська Церква відмовилась визнати Флорентійську унію і відокремилась від давньої митрополії в Києві, проголосивши свою автокефалію (самоврядування) у 1448 році. Після Переяслава, політичної угоди з гетьманом Хмельницьким, Московська Церква пішла наступом на незалежну й досі Київську митрополію і вкінці її інкорпорувала. 
      До великих мужів нашої Церкви належать митрополит Андрей Шептицький (1865-1944рр.),Йосиф Сліпий, які мріяли бачити сильний народ і сильну державу, усе своє житя присвятивли Божій справі,допомозі людям. Залишаючи східний обряд і інші культурні надбання попередніх століть, ми виявляємо щире бажання належати до одної і єдиної Христової Церкви.І в тому є велика заслуга наших владик кінця 16ст., що мали стільки відваги взятися за це не зовсім популярне діло, бо вірили, що їхнє діло чесне і справедливе, і що для цього чесного діла вони дістануть поміч Божу.